Шановні батьки!

Ваша маленька дитина – це людина! Ця маленька людина потребує виховання без насильства: не окрикiв і покарання, а підтримки і мудрих порад батьків, не жорстокого і злого поводження, а добра, турботи і любові.

Але, на жаль, часто найменше любові дістається нашим самим улюбленим людям. Дитина ще не може і не вміє захистити себе від фізичного насильства і психічного тиску з боку дорослого. Але діти вчаться у нас поведінці, манерам спілкування, крику, якщо ми кричимо, грубості, якщо ми грубимо, жорстокості, якщо ми це демонструємо.

Дитина, яка виховується в умовах безправ'я, ніколи не буде поважати права іншої людини. І, навпаки, добра, гарна поведінка дітей породжується тільки добром. Дивно, але ненасильство набагато більше сприяє гармонійному розвитку дитини, ніж грубе і жорстке поводження з нею. Наші необдумані агресивні дії по відношенню до дитини часом можуть бути викликані не провиною дитини, а нашій втомою, неприємностями і невдачами, роздратуванням і т.д. Гнів, вилитий на дитину, нічому її не вчить, а тільки принижує, ображає і дратує. Караючи свою дитину фізично, батьки наївно вважають, що найкоротший шлях лежить «через сідниці», а не через очі і вуха. Домагаючись видимого короткочасного послуху, батьки своєю жорстокістю виховують фальш і обман, притупляють процес нормального розвитку дитини.

Жорстоке поводження з дітьми дуже часто викликає у них аж ніяк не каяття, а зовсім інші реакції: страх, обурення, протест, образу, спрагу помсти і компенсації, руйнування моральних гальм, прагнення до обману і спритності, агресивну поведінку, зниження самооцінки, ненависть до себе і оточуючих (якщо дитину часто б'ють).

Жорстоке поводження з дітьми, зазвичай, також викликає затримку їх психічного і соціального розвитку. Так, діти не завжди поводяться, як чисті й лагідні янголи, і виховувати їх - справа дуже нелегка. Але з усіх важких ситуацій, у які вони часом ставлять своїх батьків, потрібно шукати вихід без приниження людської гідності дітей, без застосування образ і, тим більше, тілесних покарань.

Вийти з ситуації, коли раптом здасться, що потрібно застосувати покарання, або попередити таку ситуацію допоможуть наступні рекомендації:

* Прислухайтеся до своєї дитини, намагайтеся почути і зрозуміти її. Вислухайте проблему дитини. Не обов'язково погоджуватися з її точкою зору, але завдяки батьківськiй увазі вона відчує свою значимість і людську гідність.

* Приймайте рішення спільно з дитиною, а також дайте їй право приймати самостійні рішення: дитина більш охоче підкоряється тим правилам, які встановлювала сама. При цьому ми не заперечуємо, що деякі рішення можуть приймати тільки батьки. Надайте дитині можливість відпочити, переключитися з одного виду діяльності на інший.

* Вимагаючи чогось від дитини, давайте їй чіткі і ясні вказівки. Але не обурюйтеся, якщо дитина, може щось не зрозуміла або забула. Тому знову і знову, без роздратування, терпляче роз'яснюйте суть своїх вимог. Дитина потребує повторення.

* Не вимагайте від дитини відразу багато чого, дайте їй поступово освоїти весь набір ваших вимог: вона просто не може робити все відразу.

* Не пред'являйте дитині непосильних вимог: не можна від неї очікувати виконання того, що вона не в силах зробити.

* Не дійте зопалу. Зупиніться і проаналізуйте, чому дитина поводиться так, а не інакше, про що свідчить її вчинок.

* Подумайте, в чому складність ситуації, в яку потрапила дитина? Чим ви можете їй допомогти в цій ситуації? Як підтримати її?картинка батьки підтримують дитину

        Нехай основним методом виховання буде ненасильство!

Шановні батьки!

Майже кожного дня дитина зустрічається з незнайомими і підозрілими об’єктами, які можуть її лякати. Гучний звук, темна кімната, павук на стелі. Зустрічаючись зі своїми страхами, дитина може стати сміливішою, впевненішою, чи, навпаки, наляканою і полохливою. Усе залежить від того, як батьки допоможуть їй цей страх пережити.

Нелегко знайти людину, яка ніколи б не відчувала страху. Стурбованість, тривога, страх – такі ж невід’ємні емоційні прояви нашого психологічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, сум. Відомий фізіолог І.П.Павлов вважав страх виявом природного рефлексу. Емоція страху виникає у відповідь на дію погрожуючого стимулу та передбачає переживання якої-небудь реальної чи уявної небезпеки. 

 Страх – це своєрідний засіб пізнання оточуючої дійсності, що призводить до більш критичного та вибіркового відношення до неї і, таким чином, може виконувати певну навчальну роль в процесі формування особистості.

1. Не можна применшувати або знецінювати страх дитини.

«Тут нема чого боятися, подумаєш, якийсь жук!»  – послання такого типу переконує дитину в тому, що її почуття неправильні, недоречні, а отже, з нею щось не так. Це створює напруженість і тривогу. Краще визнати той факт, що дитина злякалася і поговорити про її почуття. Це допоможе їй швидше звикнути до незнайомого і страшного об’єкту, і страх поступово зникне.

2. Не намагайтеся  переконувати дитину.

«Мамо, цей собака злий! Я його боюся!» Часом так хочеться швидко переконати дитину: «Ну чого ти! Собака добрий! А ти великий та сміливий, і зовсім не боїшся, правда?» У цьому випадку дитина може розгубитися. З одного боку вона відчуває страх, а з іншого  –  впевненість у тому, що мама краще знає. Можливо, зараз малюку вдасться побороти своє почуття, але пригнічений страх повертається з подвійною силою.

3. Не треба закликати до мужності.

«Ти ж чоловік! Води він боїться! Іди купайся і не будеш боятися!». Іноді батьки залишають дитину в темній кімнаті, щоб побороти страх темряви (до речі, цілком природний для денних ссавців). Тоді страх може перерости у жах, адже найближчі люди замість того, щоб захистити, зраджують. А отже, допомоги немає звідки чекати, довіряти нікому не можна. Більш того, це навіть небезпечно. 

4. Не  проявляйте агресію.

Перелякана дитина потребує підтримки, розуміння. А якщо батьки в такий момент самі поводяться агресивно  –  кричать, штовхають, смикають за руку –  дитина переживає подвійний страх. На рівні інстинкту їй хочеться втекти геть від страшного, а отже, небезпечного об'єкта. Така дилема поставить у глухий кут навіть дорослу людині, а в дитячому мозку це викликає буквально «коротке замикання". 

5. Посмійтеся разом з дитиною. Цей спосіб передбачає наявність бурхливої фантазії в батьків. Якщо ваша дитина боїться,наприклад, грози, постарайтеся придумати яку-небудь історію(обов’язково страшну) із власного дитинства про те, що ви й самі точно так само боялися грози, а потім перестали. Нехай син чи дочка посміється з вас. Адже одночасно вони сміються й над своїм страхом,а отже, вже майже перемогли його. 

6. Не можна карати дитину за страх.

Покарання завжди викликає страх. Страх помножений на ще один страх навряд чи навчить дитину мужності. Мужність народжується зсередини як здатність визнати, прожити свій страх і діяти в ситуації свідомо, а не під впливом чужого вольового впливу. (дитина наказана)

Кожен епізод страху, з яким зустрічається дитина, може допомогти їй повірити в себе, стати сміливішою, навчитися довіряти вам і навколишньому світу, але тільки якщо ви точно знаєте, як допомогти їй пройти цей досвід. 

Шановні батьки!

 Чи не хотілося б Вам дізнатися, про що думає ваш малюк, що його тривожить і як він себе відчуває в цьому світ?. «Можна запитати у нього» - скажете ви, а якщо дитина ще не говорить або йому складно висловити свої почуття. Існує спосіб пізнати внутрішній світ малюка: дайте йому альбом і олівці. 

Малюнок - це безцінне джерело інформації для батьків, педагогів і психологів: про що дитина мріє, що його лякає, які потреби відчуває і як себе відчуває в навколишньому світі - все це можна прочитати на аркуші паперу .Малюнки — це надзвичайно важливе джерело інформації про дитину, її внутрішній світ, емоції, проблеми та особливості. Це щира і відверта сповідь про найдрібніші порухи дитячої душі, про радощі й жалі, які переживає маленька людина. Як же розкрити всі таємниці дитячого малюнка? Достатньо навчитися правильно «прочитати» його.  Дізнатися багато нового про рівень розвитку дитини, її емоційний стан, психологічне благополуччя, наявність у неї страхів і тривог допоможе простий і доступний тест «Намалюй людину».   

 Палітра - дзеркало душі

Швейцарський психотерапевт, професор Макс Люшер, що займався дослідженнями психіки людини в області кольору, стверджував, що колір може розкрити не тільки психічні якості, але і повідати про стан здоров'я юного пацієнта. Кожен з квітів має свій символічний зміст: Зелений - говорить про наполегливість і впертість юного художника, незалежності, врівноваженості і прагненні до безпеки; Жовтий - символізує оптимізм, позитивний настрій і допитливість; Синій - характеризує зосередженість, самоаналіз, концентрацію на внутрішніх переживаннях; Червоний - дає зрозуміти, що автор знаходиться на піку активності, легко збуджується і навіть схильний до агресії, з хорошою силою волі і спрямованістю у поза; Сірий - показник байдужості і байдужості, небажання говорити про внутрішні тривоги і переживаннях; Фіолетовий - люблять фантазери, емоційно багаті особистості , що покладаються на власну інтуїцію; Чорний - ознака пригніченості, заперечення, бажання руйнувати і щось змінювати. 

 Техніка малюнка - задзеркаллі внутрішнього світу

Нарівні з колірною гамою, багато що повідає батькам і техніка виконання малюнка:

Так, якщо дитина, малюючи, сильно натискає на олівець, це вірна ознака внутрішніх переживань і тривожності малюка;

Невпевнений, слабкий натиск, недорісованние деталі говорять про емоційності і психічної нестійкості особистості;

Розмашистий, недбалий малюнок характеризує його автора як імпульсивну особистість, здатну до швидкої зміни видів діяльності;

Зображення, яке постійно витирається, виправляється, сигналізує про високу тривожності і прихованих страхах малюка;

Якщо малюнок має багато елементів, постійно доповнюється і прикрашається автором, то це означає, що дитина не відчуває підтримки з боку дорослих, переживає не признанность батьками, педагогами і хоче щоб його помітили, похвалили. 

Організація картини - відображення відносин

Скажи мені, де ти мене намалював, і я скажу, як ти до мене ставишся. Так можна інтерпретувати аналіз структури дитячого малюнка. Композиція малюнка може повідати про те, до кого дитина емоційно прив'язаний, а з ким перебуває в конфліктних відносинах. Об'єкт, зображений великим і яскравим, біля якого знаходиться сам малюк, символізує людину, до якої дитина переживає почуття любові і прихильності. Персонаж, не симпатичний автору буде знаходитися на малюнку осторонь. А той, кого малюк зобразив спиною або в профіль, викликає у дитини негативні спогади. Якщо, малюючи сім'ю, малюк когось забув зобразити, це явна ознака недавнього конфлікту з об'єктом, а відсутність на малюнку самої дитини говорить про його самоті в родині, він малює будинок, в якому йому немає місця.

  Вираз обличчя людини на малюнку

Обличчя — відображення емоційного стану дитини. Радісний вираз свідчить про емоційне благополуччя, сумний — про пригнічений настрій, сердите обличчя — про агресію, намальоване розгублене лице розкриває тривогу й невпевненість у собі. Якщо дитина намалювала підкреслено потворне обличчя, це свідчить про її негативне ставлення до людей, певні проблеми у спілкуванні з оточуючими.

  Любіть своїх дітей, будьте до них уважні, допомагайте їм творчо розвиватися і пам'ятайте слова Оскара Уайльда: «Кращий спосіб зробити дітей хорошими - зробити їх щасливими». 

Шановні батьки!

Усі діти різні: одні спокійно вислуховують зауваження, інші починають пустувати, а треті зустрічають хвилею істерики. Кожна дитина народжується зі своїми індивідуальними реакціями на довколишній світ – особливостями темпераменту. Що ж таке темперамент і чому батькам важливо про нього знати.

  Темперамент – це не те, що ваша дитина обирає свідомо, й не те, на що ви можете вплинути. Від його типу залежить, як діти переживають події навколишнього світу і як до них пристосовуються. Батькам розрізняти такі поняття, як «характер» і «темперамент». Темперамент дається дитині природою, це тип нервової системи, а характер визначається вихованням, що дозволяє компенсувати недоліки темпераменту. 

   Розуміння особливостей темпераменту вашої дитини допоможе вам стати ближчим й розуміючим батьком чи матір'ю. Визнавши, що в поведінці малюка існують певні закономірності, котрі залежать від темпераменту, ви зможете заздалегідь знати, як він поведеться в тій чи іншій ситуації.

Існують чотири типи темпераменту: сангвінік, холерик, меланхолік та флегматик. Людини зі стовідсотковим виявом одного з типів не існує. Як правило, кожному притаманні два типи темпераменту, один з яких домінує у відсотковому співвідношенні 70% на 30%. 

Які поведінкові особливості дітей відповідно до типу темпераменту?

Діти-сангвініки

Сангвініки – це діти, з вихованням яких майже не виникає проблем, вони завжди мають гарний настрій. Для дитини-сангвініка характерні такі риси: відсутність перепадів настрою, навіть якщо чимось засмучена, вона не впаде в істерику. Це рухлива дитина, у якої завжди є бажання кудись бігти і з чимось взаємодіяти. Це діти-лідери, які мають хорошу нервову систему та високу самооцінку. Такі діти швидко засинають і легко прокидаються – ці критерії відображають роботу їхньої нервової системи. 

Але й у цих ідеальних дітей є свої недоліки. Головна особливість дітей-сангвініків полягає в тому, що вони досить хитрі. Якщо така дитина чогось не хоче робити, змусити її практично неможливо. Помилкою батьків, які виховують сангвініка, є те, що вони вірять на слово своїй дитині.  

Друга помилка батьків дітей-сангвініків полягає в надмірному схваленні. Не зважаючи на те, що це спокійні, врівноважені діти з хорошою самооцінкою, надлишкова похвала може призвести до розвитку дитячої «зіркової хвороби». Тому дорослі повинні не просто хвалити малюка за його досягнення, а й заохочувати до того, щоб він постійно удосконалювався у своїй діяльності.

Діти-холерики

Це діти зі збудливим типом центральної нервової системи. Усі реакції дітей-холериків мають яскраво виражений характер. Вони не просто сміються, а регочуть, не сердяться, а розлютовуються. 

 Такі діти прагнуть впливати на те, що бачать. Основними поведінковими рисами є: емоційність, активність, рухливість і гучність. Діти-холерики мають неспокійний сон. Малюків з цим типом темпераменту важливо виховувати правильно, інакше вони можуть вирости дуже емоційними, агресивними і схильними до асоціальної поведінки. Діти-холерики люблять рухливі ігри та заняття, в яких можна проявити себе, прагнуть виконати головну роль у грі, організувати товаришів і керувати ними, намагаються навіть керувати дорослими. Все, що вимагає прояву активності, легко вдається дітям цього типу і, навпаки, ситуації, в яких треба стримати себе, обмежити свої бажання, викликають у них почуття протесту.

Типові помилки батьків у вихованні дітей-холериків полягають у прояві агресії стосовно дитини або навпаки – надмірну турботу та опіку. З такою дитиною слід поводитися врівноважено, особливо якщо вона пустує та кричить. Пом'якшати її емоційний порив неможливо, ліпше реагувати на дитячі примхи спокійним тоном. Потурати вимогам дитини також не можна, краще встановлювати свої життєві принципи, довгострокові домовленості та заборони (у розумній кількості). 

Діти-меланхоліки

Меланхолік – це тип поведінки особи, про яку говорять, що її не видно і не чутно. Діти-меланхоліки не кричать, а ниють, не сміються, а посміхаються, не вимагають, а жалібно дивляться на бажане. Вони малоактивні, надають перевагу спокійній діяльності, що потребує рухів. 

Дітям з таким типом темпераменту не властиво активно включатися в розмову, демонструвати свої знання та вміння (навіть якщо малюк добре читає вірші, він відмовиться читати їх у гостях). Навпаки, маючи хороші знання, дитина при відповіді на запитання плутається, говорить тихо, нерішуче, заїкається. Діти-меланхоліки схильні до ігор на самоті або з товаришем, якого добре знають, галасливі однолітки їх стомлюють. Почуття меланхоліка глибокі, тривалі, але зовні майже не виявляються, що іноді вводить дорослих в оману. 

У вихованні дитини меланхоліка необхідно насамперед додержуватися принципу поступовості. Малюк не витримує сильних подразників,  потрібно обмежувати і шум, і нові знайомства, і кількість іграшок, але в той же час треба привчати дитину не лякатися невеликого шуму, спокійно, без тривоги ставитися до нових знайомств, вчити активно оперувати новою іграшкою. 

Діти-флегматики 

Такі діти неквапливі, обачні, спокійні. З них виростають дорослі, які люблять все робити ґрунтовно та поетапно. Діти-флегматики не люблять проявляти емоції, тому здається, що їм байдуже: виграв чи програв у будь-якій грі або змаганні. При цьому вони надають перевагу спокійним іграм і можуть тривалий час збирати конструктор, не заважаючи дорослим. Такі діти мають хороший сон, але прокидаються важко і ще довго відходять від сновидінь. З таких дітей виростають дорослі, про яких кажуть що вони «сови». 

Що робити батькам? Насамперед треба розвивати у дитини допитливість, найпростіше це зробити, максимально урізноманітнивши її дозвілля. Ігри у дворі, перегляд мультфільмів, походи на природу, в цирк або зоопарк – все це буде позитивно впливати на розвиток дитини. За допомогою фізичних вправ треба розвивати спритність і рухливість – тому чим раніше в дитячій кімнаті з’явиться турнік, шведська стінка чи канат, тим краще. 

Якщо правильно визначити тип темпераменту своїх дітей, то й спілкування, і виховні моменти проходитимуть набагато легше і правильніше, а це – запорука виховання гармонійної особистості. Пам'ятайте, що ваше основне завдання полягає не в тому, щоб намагатися змінити дитячий темперамент. Вам необхідно допомогти дитині максимально використати свій потенціал, свої сильні сторони, а також допомогти посилити та розвинути ті якості, що потребують особливої уваги. 

Шановні батьки!

Чи завжди ми звертаємо увагу на те, як говорять наші діти? Найчастіше покладаємось на час - мовляв, дитина підросте і навчиться. Між тим дефекти мовлення є складною проблемою з важкими наслідками.

Останнім часом спостерігається значне збільшення кількості дошкільнят з порушеннями як загального психофізичного, так і мовленнєвого розвитку. Дитина росте і дорослішає. Батьки розуміють її з півслова, і навіть якщо вона має мовленнєві недоліки, то жодного дискомфорту у спілкуванні з ними не відчуває. Проте для сторонніх часто є незрозумілими спотворені, неправильно вимовлені дитиною слова. Надалі ці недоліки стають серйозною перешкодою для засвоєння уже молодшими школярами писемного мовлення, читання, а також іноземних мов, які у багатьох школах зараз вивчають з першого класу. Через труднощі у засвоєнні читання і письма дитина перебуває у постійному нервовому напруженні. Таке мовлення ускладнює спілкування з ровесниками, які можуть дражнити дитину чи не приймати її до спільної гри. Внаслідок дитя може поступово усамітнитись, стати дратівливим, плаксивим. Важливо якомога раніше навчити малечу правильній вимові, вмінню помічати та виправляти мовленнєві помилки, а, отже, розвивати культуру мовлення. Хороше мовлення дитини – успішне навчання у школі, широкі можливості у подальшому виборі професії, вміння спілкуватися з людьми. Найнаполегливіша робота вихователя не дасть цілковито сподіваного результату без систематичних занять батьків з дитиною вдома. 

 Розмовляйте з малюком кожної вільної хвилини. Нехай ваші заняття з дитиною перейдуть у мовленнєві ігри та забави. Гра містить у собі частку емоційного піднесення, яке зростає завдяки наявності в ній елементів несподіванки та змагання. Емоційне насичення надає іграм привабливості.

1. Гра "Доповни речення".

Запропонуйте дитині закінчити та доповнити фрази:

Влітку листочки на деревах зелені. а восени...

Риба живе у .... а ведмідь у ...

Цукор солодкий, а лимон...

Зайчик влітку..., а взимку...

       2. "Добери антоніми"

                                    вранці-ввечері

                                             добрий-злий

                                      чистий-брудний

                                   веселий - сумний

3. "Склади розповідь"

За поданим малюнком скласти розповідь, використовуючи картинки за поданими цифрами.

4. "Весела сімейка"

Дітям часто важко формулювати нові слова. пограйте з ними в гру, де ви називаєте маму, а вони дитинку.

5. "Скажи який"

Запропонуйте дитині описати поданий вами предмет

М'яч ( круглий, великий, різнокольоровий)

Квітка (запашна, яскрава, незвична)

Яблуко (червоне, корисне, смачне)

Мама (добра, ніжна. лагідна)

6. "Чистомовки"

діти дуже полюбляють чистомовки - невеличкі віршики. які розвивають артикуляційний апарат та звукову культуру мовлення. Промовляйте їх разом не акцентуйте увагу. якщо у дитини щось не виходить.

 У дитини, як і у дорослих, не завжди все добре виходить. Тож часом ви нарікаєте на відмову її від подальших занять. Не опускайте руки! Не виказуйте негативних емоцій: роздратування, глузування. Та найгіршими вашими словами в цій ситуації буде: «Нічого, прийде час – сам навчиться!»