Шановні батьки!
Майже
кожного дня дитина зустрічається з незнайомими і підозрілими об’єктами, які
можуть її лякати. Гучний звук, темна кімната, павук на стелі. Зустрічаючись зі
своїми страхами, дитина може стати сміливішою, впевненішою, чи, навпаки,
наляканою і полохливою. Усе
залежить від того, як батьки допоможуть їй цей страх пережити.
Нелегко знайти людину, яка
ніколи б не відчувала страху. Стурбованість, тривога, страх –
такі ж невід’ємні емоційні прояви нашого психологічного життя, як і радість,
захоплення, гнів, подив, сум. Відомий фізіолог
І.П.Павлов вважав страх виявом природного рефлексу. Емоція страху виникає у
відповідь на дію погрожуючого стимулу та передбачає переживання якої-небудь
реальної чи уявної небезпеки.
Страх – це своєрідний засіб
пізнання оточуючої дійсності, що призводить до більш критичного та вибіркового
відношення до неї і, таким чином, може виконувати певну навчальну роль в
процесі формування особистості.
1. Не можна применшувати або знецінювати страх дитини.
«Тут нема чого боятися, подумаєш, якийсь жук!» – послання такого
типу переконує дитину в тому, що її почуття неправильні, недоречні, а отже, з
нею щось не так. Це створює напруженість і тривогу. Краще визнати той факт, що
дитина злякалася і поговорити про її почуття. Це допоможе їй швидше звикнути до
незнайомого і страшного об’єкту, і страх поступово зникне.
2. Не намагайтеся переконувати дитину.
«Мамо, цей собака злий! Я його боюся!» Часом так хочеться швидко
переконати дитину: «Ну чого ти! Собака добрий! А ти великий та сміливий, і
зовсім не боїшся, правда?» У цьому випадку дитина може розгубитися. З одного
боку вона відчуває страх, а з іншого – впевненість у тому, що мама
краще знає. Можливо, зараз малюку вдасться побороти своє почуття, але
пригнічений страх повертається з подвійною силою.
3. Не треба закликати до мужності.
«Ти ж чоловік! Води він боїться! Іди купайся і не будеш боятися!». Іноді
батьки залишають дитину в темній кімнаті, щоб побороти страх темряви (до речі,
цілком природний для денних ссавців). Тоді страх може перерости у жах, адже
найближчі люди замість того, щоб захистити, зраджують. А отже, допомоги немає
звідки чекати, довіряти нікому не можна. Більш того, це навіть небезпечно.
4. Не проявляйте агресію.
Перелякана дитина потребує підтримки, розуміння. А якщо батьки в такий
момент самі поводяться агресивно – кричать, штовхають, смикають за
руку – дитина переживає подвійний страх. На рівні інстинкту їй хочеться
втекти геть від страшного, а отже, небезпечного об'єкта. Така дилема поставить
у глухий кут навіть дорослу людині, а в дитячому мозку це викликає буквально
«коротке замикання".
5. Посмійтеся разом з дитиною. Цей спосіб передбачає наявність бурхливої
фантазії в батьків. Якщо ваша дитина боїться,наприклад, грози, постарайтеся
придумати яку-небудь історію(обов’язково страшну) із власного дитинства про те,
що ви й самі точно так само боялися грози, а потім перестали. Нехай син чи
дочка посміється з вас. Адже одночасно вони сміються й над своїм страхом,а отже,
вже майже перемогли
його.
6. Не можна карати дитину за страх.
Покарання завжди викликає страх. Страх помножений на ще один страх навряд
чи навчить дитину мужності. Мужність народжується зсередини як здатність
визнати, прожити свій страх і діяти в ситуації свідомо, а не під впливом чужого
вольового впливу. (дитина наказана)
Кожен епізод страху, з яким
зустрічається дитина, може допомогти їй повірити в себе, стати сміливішою,
навчитися довіряти вам і навколишньому світу, але тільки якщо ви точно знаєте,
як допомогти їй пройти цей досвід.
Комментариев нет:
Отправить комментарий